Ім'я автора:developer

Каліграфія, тобто мистецтво красиво писати ієрогліфи пензлем та тушшю, народилась у Китаї, та з часом прийшла до Японії. Але не можна сказати, що сьогодні китайська та японська каліграфія нічим не відрізняються. За віки розвитку японська каліграфія стала абсолютно самостійним мистецтвом з власною стилістикою, естетикою і навіть іншими ніж у китайській технічними прийомами. Здавна в Японії красиві надписи були часткою картин, що зображували природу. Найчастіше це були не просто надписи, а вірші, складені під впливом настрою від того виду, що було зображено. Адже більшість відомих з давніх часів японських художників були одночасно і поетами. Чи навпаки, поети були одночасно і художниками? Так чи інакше, але картини та вірші у Японії були одним цілим. Таким чином, і каліграфія є не простим малюванням надписів, а своєрідною поезією, яка може передати почуття, стан душі, враження художника… І не обов’язково навіть знати японську мову, щоб відчути ту дивну поетичну атмосферу, яку створюють каліграфічні твори. Можна й самому почати вивчення каліграфії – як відомо, мистецтво не знає кордонів, мовних чи часових розходжень. І кожен з нас має можливість самостійно відчути незвичайний стан душі, що виникає від аромату сухої японської туші, коли її розтирають перед початком роботи… А далі – відчути у руці тремтіння пензля, почути шурхіт його легкого торкання паперу, та навчитися панувати над тими примхливими м’якими візерунками, які створює на папері свавільна туш… І нарешті відчути себе творцем нових світів. Галина Шевцова

«Ми робимо композиції з квітів, а не просто «ставимо» їх. Це означає виявляти притаманну квітам красу, і одночасно виявляти красу своєї власної душі. Ікебана – це наші пошуки ідеальної краси.» Ікенобо Сен’ей, 45-й голова школи Ікенобо Японське мистецтво аранжування квітів – ікебана або ж дослівно «живі квіти» – існує понад 550 років. Народжене в Японії, воно більш ніж двадцять років мандрує Україною. Основною задачею майстра ікебани є розкриття індивідуальності кожної рослини, адже квітам дається нове дихання та додатковий шанс показати красу світу і його мінливість. Вважається, що справжня квіткова композиція починається з однієї квітки у руці майстра та бажання в серці показати її довершеність. Саме цей перший крок створює діалог між людиною та природою, який народжує неймовірні роботи. Прихід людини в ікебану є символічним, адже шлях квітів веде мандрівника не тільки до споглядання всього чарівного, що створено у Всесвіті, а й до спостерігання за зміною барв і настроїв у природі, сезонів за вікном, а також вчить бачити прекрасне у собі й оточуючих. Композиції ікебани транслюють не тільки ідеальність і гармонію, а й бентежність, крихкість, нестійкість. Таким чином всі елементи буденного і небуденного життя присутні не тільки в реальності, а й у квіткових роботах. Найчастіше знайомство з ікебаною починається з певної події, адже Східно-Європейська Філія школи Ікенобо спільно з Українсько-Японським центром щорічно влаштовує виставки, презентації, майстер-класи в різних містах. Це справді прекрасне дійство, коли досвідчені майстри-ікебаністи міжнародного рівня перед очима відвідувачів заходів створюють традиційні японські композиції, паралельно розповідаючи про значення елементів, особливості побудови та використання матеріалів. Для багатьох є неочікуваним те, що в одній роботі можуть бути не лише квіти, але й гілки дерев і кущів, листя екзотичних і домашніх рослин. Особливий момент у демонстраціях – це розмова з глядачами після їх проведення. Зазвичай відвідувачі бажають не тільки розпитати про мистецтво, а й долучитися до вивчення ікебани. Ми підтримуємо бажання всіх охочих спробувати свої сили у створенні квіткових композицій на майстер – класах, які проводяться викладачами перед початком занять чи в рамках демонстрацій. Тому хочеться більш детально розповісти про те, як відбувається навчальний процес у школі Ікенобо. Навчальний рік зазвичай складається з двох семестрів – весняного та осіннього. Наш досвід показує, що додаткові уроки і воркшопи з викладачами та професорами школи ще й влітку та взимку допомагають краще зрозуміти та більше відчути особливості  роботи з рослинами. На занятті кожен учень отримує необхідні інструменти та витратні матеріали, які знадобляться для створення композиції – це вази, кензани (голочкові тримачі для квітів), хасамі (ножиці для рослин) та інше. Квіти, гілки, листочки для початківців готує викладач, а от старші учні-семпаї, в залежності  від навчальної теми, самостійно приносять те, з чим працюватимуть. Протягом першого року учні можуть навчитися створювати квіткові композиції у трьох стилях – морібана, наґеїре та  джіюка. На заняттях є можливість дізнатися багато цікавої інформації щодо не тільки щодо самих стилів ікебани, але й етапів їх виникнення, правильного підбору матеріалу. З часом наші учні впізнаватимуть різні рослини на вулиці, у парках та в лісі. Проте ікебана – це, перш за все, практичний курс, передача  знань від вчителя до учня, тому багато часу буде приділено роботі з рослинним  матеріалом. Ідучи від простого до складного, а також експериментуючи з кольорами, фактурами та формами, за бажання, відвідувачі курсів ікебани не тільки у навчальних кабінетах створюють «куточок маленької Японії», а й продовжують втілювати отримані знання у створенні композицій для різних приміщень, подій і заходів. Недаремно кажуть, що найкращий подарунок собі й близьким – це те, що створив своїми руками.   　 На тих, хто вирішить продовжувати вивчення ікебани, у майбутньому чекають не менш цікаві композиції  шьока та рікка, а також поглиблення знань у попередніх стилях, які вивчалися у протягом першого року. 　 Важливою особливістю школи є те, що Інститут Ікенобо у місті Кіото (Японія) встановив систему з 18 міжнародних дипломів. Ці документи є дійсними у всьому світі, адже навчальні групи та філії є на кожному континенті у більш ніж тридцяти країнах. Долучившись до всесвітньої спільноти, кожен зможе стати повноправним членом школи ікебани Ікенобо, яка зберігає та примножує найдавніші традиції цього мистецтва. Фото взяті з архіву Інституту Ікенобо.

Темарі — «те» означає рука, а «марі» означає м’яч — це давній вид народного мистецтва. Японська асоціація Темарі наводить історію Темарі як те, що походить від Кемарі (гра типу футболу/ножного м’яча), яка спочатку походила з Китаю в період Асука (538–710). Спочатку м’ячі виготовлялися з оленячої шкіри. Пізніше жінки королівського двору почали виготовлятии яскраві кольорові кульки для маленьких дівчаток. Жінки також використовували створення Темарі як можливість вдосконалити та продемонструвати (навіть конкуруючи) свої кагарі (кагарі означає «стібок», іменник і дієслово), щоб отримати увагу та прихильність своїх улюблених принців. Темарі спочатку виготовляли за допомогою какагарі (стібка шовковими нитками) і обмежувалися вищими класами. Однак коли бавовняні нитки стали доступнішими, звичайні люди почали виготовляти їх з бавовняних (та інших, таких як лляні, вовняні тощо) нитки. Це дозволило багатьом жінкам у всіх регіонах Японії виготовляти Темарі (і вони стали улюбленими іграшками для дітей), і кожна префектура чи область створили свій власний впізнаваний і відомий стиль, заснований на місцевій культурі та матеріалах. Темарі виготовляли з раніше використаних матеріалів: викинутий одяг і предмети побуту розбирали, а шматки тканини та нитки, наскільки це було можливо, зберігали та використовували повторно (для багатьох цілей). Також використовувалися матеріали з природи. Найдавнішою з відомих була, швидше за все, оленяча шкура, набита сосновими голками, а потім зшита разом. Пізніше будуть використані шматочки тканини. Незалежно від матеріалу, процес однаковий: серцевину набивають у форму кулі, потім обмотують смужками тканини, а потім ниткою. Після цього м’яч міцно зшивався разом (кажуть, що м’ячі були загорнуті та зшиті настільки міцно, що вони справді підстрибували). Стало традиційним для Темарі, зроблених як іграшки, мати трохи рису, камінців тощо в центрі, щоб вони брязкали; Сучасні можуть мати дзвіночок або подібне брязкальце в центрі на щастя. Японська естетика вимагає краси в усьому, тому було природно, що створення Темарі стало мистецтвом, де функціональні шви ставали все більш декоративними та деталізованими, поки на кульках не з’явилася дуже складна вишивка. Teмарі повністю перейшов від ігрових іграшок до предметів мистецтва. Темарі тепер представляють високо цінний і улюблений подарунок, який символізує глибоку дружбу та відданість і бажає удачі. У подарунок на Новий рік мама традиційно робить для дочки кулю. Всередину щільно загорнутих шарів вона клала невеликий аркуш паперу з побажанням для своєї дитини. Дитині ніколи не казали, яке бажання загадала їхня мама, створюючи м’яч. Їх також часто дарують в якості подарунків на значні події. Вважається, що Темарі, сповнені ніжним духом і майстерністю майстра, дарують щастя. Яскравий колір і нитки також символізують побажання одержувачу блискучого (щасливого) життя. Традиційно навчання мистецтву темарі в Японії було тривалим і виснажливим процесом, який починався дуже рано. Вас віддадуть у руки майстра, і ви будете лише спостерігати за своїм господарем, виконуючи обов’язки слуги в майстерні протягом перших сорока років, вивчаючи все, що можете, спостерігаючи, але вас нічого не навчать. Якщо майстер відчує, що ви щирі після сорока років скромних зусиль, вас приймуть учнем протягом наступних тридцяти років, повторюючи знову і знову візерунки та малюнки, зроблені майстром, але ніколи не дозволяючи створювати власні проекти. Лише після смерті майстра вас зможуть визнати майстром, якщо ви довели себе. Щоб стати художником Темарі в Японії сьогодні, потрібна спеціальна підготовка та іспит, що охоплює більше десяти років для проходження всіх рівнів сертифікації (і водночас також створення візерунків, умовно кажучи, після періоду учня). Сертифікацію адмініструє та керує Японська асоціація Темарі в Токіо, Японія. Візерунки, які можна побачити в Темарі, часто геометричні та зазвичай симетричні, при цьому багато елементів дизайну базуються на природі. За зовнішнім виглядом більшість дуже нагадує візерунки калейдоскопа. Західні люди часто дивляться на темарі збоку і бачать чудовий верхній і нижній дизайн із широкою смугою посередині. Ті, хто зі сходу, дивитимуться прямо вгору чи вниз і побачать зображення пелюсток, створене простором, де нитка не закриває. Деякі з найкрасивіших дизайнів темарі використовують дуже мало ниток. Традиційно в Японії досягнення майстерності у ремеслі – виснажливий та тривалий процес. Щоб стати художником Темарі в Японії сьогодні, потрібна спеціальна підготовка та проходження перевірки навичок та техніки виконання. Темарі як сувенір – це дуже цінний і шанований подарунок, що символізує глибоку дружбу і вірність. Крім того, використані яскраві кольори та нитки символізують побажання одержувачу блискучого та щасливого життя. Розмір варіюється від 8 см до 30 см в діаметрі. Вишивка включає геометричні візерунки та візерунки квітів і рослин, таких як слива, хризантеми та коноплі. В класиці всередину темарі вмотують залишки кімоно. Також основою темарі можуть стати – мішечок з рисовим лушпинням, серветки, пінопластова основа. На основу намотується шар ниток для в’язання. Шар ниток робиться достатнім для того, щоб гла при вишивці проходила крізь шар ниток, не застрягала в основі. Зверху в’язальних ниток намотується шар ниток для шиття. Шар цих ниток має повністю перекрити попередній шар, він має створити гладку однорідну поверхню, на якій буде робитися вишивка. Після цього настає етап розмітки кульки під вишивку. Темарі це мистецтво, і водночас це геометрія. Заготовка темарі ділиться на парну кількість секторів за допомогою паперової стрічки та булавок. Все залежить від ідеї майстра, складнощі  узору. Розмітки темарі бувають прості та складні. В простих розмітках у темарі наявні два полюси (південний та північний), навколо яких робиться вишивках. Темарі з простою розміткою нагадують Землю – північний та південний полюси, екватор. Екватор в темарі називається “обі”, як пояс в кімоно, і зазвичай по екватору також наявна вишивка. В складних розмітках темарі має більше двох полюсів (центрів), навколо яких робиться вишивка. Все залежить від складності розмітки. Після того, як розмітка завершена, робиться вишивка. Майже неможливо зробити дві однакові кульки. Навіть знаючи один узор, можна створити безкінечну кількість варіантів кульок, які будуть не схожі одна на одну. Різні кольори ниток, послідовність їх чергування у вишивці, кількість шарів вишивки – і ви матимете абсолютно різні кульки. Як і все в Японії, кольори в темарі також мають свою символіку: Білий – колір богів, символізує духовну і фізичну чистоту. Це також колір, що символізує смерть. Чорний – чоловічий колір, колір самураїв. Червоний – відлякує сили зла, символізує мир і процвітання родини. Синій – символізує таємничий світ, всіляку містику. Золотий – символ сонця, божественної сили і милосердя. Фіолетовий – колір воїнів, символізує благородство і силу. Одним з базових та класичних узорів темарі є Хризантема ( кіку ), що символізує довге життя, щастя.

Японські солодощі ваґаші — традиційні японські солодощі, які часто подаються з чаєм. При їх створенні використовуються натуральні продукти: бобові (в основному червона квасоля — адзукі, рис, різні види батату, агар-агар (рослинний желатин), каштани, різні трави та чаї. Японські солодощі відрізняються менш солодким смаком, ніж звичні для європейців солодощі. Вони навіть можуть здатися зовсім несолодкими людям, які до них не звикли. В Японії кажуть, що солодощі — найпривабливіша частина в мистецтві японської кулінарії. І це, перш за все тому, що кожне тістечко зроблено вручну за допомогою кінчиків пальців вмілих рук майстра і частки душі, яку він вкладає в свій витвір. Як музичний твір неможливо зіграти однаково декілька раз, так неможливо створити однакові солодощі. В людини є п’ять відчуттів — зір, смак, нюх, дотик, слух. Цими відчуттями ми живемо і пізнаємо світ. Подивившись, ми бачимо красу. Спробувавши, ми відчуваємо смак. Взявши в руки, доторкнувшись кінчиком язика, ми смакуємо. Ці три відчуття ми задіюємо, коли їмо звичайну їжу, але солодощі — це мистецтво. В чому ж проявляються інші два відчуття? Запах солодощів — це запах природи. Всі рослини пахнуть по-різному — і рис, і квасоля, і м’ята, і імбир, і незрівнянний запах зеленого чаю, знайомий кожному японцю з дитинства. Саме аромат природи ми вдихаємо, підносячи до губ солодощі.

Живопис можна створювати не тільки за допомогою фарб. Японці, нація з багатовіковою культурою, навчилися «писати» картини за допомогою сухоцвітів. Протягом багатьох століть японці приділяють особливу увагу рослинам і квітам навколо них, шануючи їх як символічну ланку, що з’єднує всі живі істоти. Мистецтво ошібана (буквально – засушена квітка) сягає своїми витоками в середні віки. Ошібана була обов’язковою складовою у навчанні воїнів-самураїв (крім володіння зброєю і написання ієрогліфів). Їх завданням було в момент творчості навчитися перебувати в стані повної присутності (тут і зараз). Картина із сухоцвітів, зроблена руками майстра, була ключем для учня, котрий обрав цей шлях. Сучасний живопис із сухоцвітів більше відома як пресована флористика. Зібрані рослини сушать під пресом (звідси – пресована флористика), стежать за тим, щоб рослина максимально зберігала свій природний колір і форму. Велика заслуга у цьому належить російському флористу, невтомній ентузіастці З. А. Мамонтовій. Ошібана вже давно перестала бути тільки японською творчістю. Сьогодні живопис із сухоцвітів – захоплення багатьох людей і на Сході, і на Заході, і на американському континенті.Важко описати той стан, коли входиш в кімнату, заповнену рослинами … Стан насолоди, задоволення, спокою … Працюючи з висушеними під пресом квітами і створюючи видумані листівки, картини, панно, ми, в першу чергу, згадуємо, що всі ми діти природи . Це чудовий спосіб виразити свою любов друзям і близьким. І найцінніше – створення квіткових картин сприяє збереженню гармонії в сім’ї.Мистецтво ошібана – це чудова можливість проявити свій смак , фантазію , знання основних властивостей рослин , це – збереження краси та витонченості живих квітів. Флористи створюють пейзажі , орнаменти , натюрморти , сюжетні картини і навіть портрети , прикрашають предмети інтер’єру – годинник , шкатулки і т.д. Оволодіти технікою ошібана під силу кожному. Головне – дати волю своїй фантазії. Валентина Шолудько